Богослужіння у неділю 21-шу після П’ятдесятниці

Сьогодні Свята Православна Церква пропонує нашій увазі Євангельське читання з якого ми чуємо як Господь розповів Своїм слухачам притчу про сіяча. Слід зазначити, що Спаситель часто повчав народ притчами — короткими морально-повчальними розповіддями. В притчах Господь на життєвих прикладах, через алегорії і порівняння звіщав для людей слова істини.

Вийшов сіяч сіяти зерно і коли сіяв, то одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. Інше впало на кам’янистий грунт, де було мало землі, воно зійшло, але скоро всохло, бо не мало вологи і коріння. Ще інше зерно впало між терня, але терня виросло і заглушило його. Також, було таке зерно яке впало на добру землю, і коли зійшло дало плід стократ. Закінчивши притчу Господь сказав: «… хто має вуха слухати, нехай слухає!» (Лк. 8,8).

Не зрозумівши, що означає ця притча, учні попросили свого Божественного Учителя роз’яснити її. Ми бачимо, що Ісус Христос на прохання учнів сам дає пояснення цьому повчанню. Зерно – це слово Боже. Земля – це серце людське. Під землею при дорозі слід розуміти людей неуважних, слово Боже не має доступу до їхніх сердець. Ворог роду людського з легкістю викрадає і відносить його від них, щоб ці люди не увірували і не спаслись. Під кам’янистим грунтом слід розуміти людей непостійних і малодушних. Вони охоче слухають слово Боже, та воно не укріплюється в душах їхніх і такі люди при першій спокусі або скорботі чи гонінні на Слово Боже відпадають від віри. Бувають і такі люди, у яких житейські турботи, багатство та різні пороки заглушують у їхніх душах Слово Боже, вони символізують собою терня. Добрий, благодатний, плодючий грунт означає людей з добрим серцем. Вони з уважністю слухають Слово Боже, зі старанністю бережуть його у своїй душі, і з терпінням прагнуть виконати все, чого воно вчить.

І тоді їхнє благочестиве, чеснотне життя приносить плоди, якими є добрі діла, любов до Бога і ближніх, милосердя, віра, лагідність, стриманість. Такі люди стають справжніми християнами і мають право називатися не тільки рабами Божими, але й синами та дочками Господніми по благодаті. Нагорода їхня вінці нетлінні, їхня участь із святими у Царстві Божому на Небесах, бо маючи щирі серця, стають родючим грунтом і дають плід стократ. Сіячем є Сам Господь Ісус Христос. Він, як навчає святитель Феофілакт архиєпископ Болгарський: «Вийшов з недр Отця і з Своєї сокровенності і зробився видимим. Вийшов Той, Хто завжди сіє. Бо Син Божий не перестає завжди сіяти в наших душах. Господь сіє через проповідників, які звіщають істину не свою, а натхненні Духом Правди сіють зерна спасительного вчення Христового.

Справу проповіді апостолів Христових продовжили святі мученики і сповідники, які не тільки словами, але й своїми благочестивими ділами прославили Христа розп’ятого і Воскреслого. Їхнє знамено підхопили святителі Христові, святі отці і вчителі Церкви, преподобні і праведні, кожен на своїй ниві сіючи зерна Благодатного слова Божого.

Коли ми придивимось до себе, дорогі браття і сестри, то побачимо, що життя наше є далеким від святості, що душі наші заглушені терням гріха і зерна нашої віри в Христа крадуть птахи пристрастей. Тому, поки не пізно і є ще час, ми повинні усвідомити і побачити наш гріховний стан і намагатися приготувати наші серця і душі для зустрічі з нашим Творцем, щоб вони зробилися тим добрим грунтом, у якому проростають зерна істини Божої і дають плід справ благочестя стократ. Амінь.