Проповідь на свято Преображення Господнього

Два рази довелося людині вступити в славу Божу і зсередини цієї слави почерпнути нове знання про Живого Бога. Перший раз розповідає нам Біблія про те, як Мойсей піднімався на гору Синайську для того, щоб отримати від Бога ті заповіді вічного життя, які повинні були приготувати людство до зустрічі й прийняття Христа. Люди, що залишилися біля підніжжя гори, далекі через свою гріховність і невідкритість своїх сердець до таємниці зустрічі з Богом, дивлячись на гору, бачили її оточену темною хмарою, бурею, громами й блискавками.

І Мойсей у страху й трепеті, але з непохитною вірою піднімався на цю гору для того, щоб там зустріти Живого Бога й від Живого Бога дістати животворчі слова. І піднявшись на вершину гори, Мойсей вступив у цю темну, непроникну хмару, і зсередини ніби, увійшовши в неї, він був осяяний світлом; тому що ця хмара, темна й непроникна для зовнішнього погляду, це світло, світло невечірнє, світло нетварне Божественного життя. І тільки ті, хто здатний вступити в нього вірою, поклонінням, відкритістю душі можуть із пітьми перейти до світла.

Те ж саме сталося й з апостолами в таємничий день Преображення. Христос обрав трьох, які є в Євангелії немов образами досконалої, твердої віри, чуйної любові й праведності — Петра, Іоана та Якова. І Христос, взявши їх із Собою, почав молитися.

Отці Церкви нам кажуть, що божественна благодать, яка пожежею огортає дух людський у молитві й у чистоті життя, поступово, коли це життя росте й розцвітає під її дією, що ця благодать поступово проникає у все людське єство, наповнює собою людську душу й, переливаючись через край, наповнює собою й тіло.

І ось Христос у цій молитві засяяв тим же божественним нетварним світлом, яким був колись огорнутий Мойсей. Це світло належало Йому завжди; Він преобразився не в тому розумінні, що Він став інакшим, але що учні Його, які вірою й любов’ю, і чистотою життя, і відкритістю душ своїх пішли за Ним, виявилися здатними, якоюсь мірою, подібно до Мойсея, побачити нетварне божественне світло. І це світло, що запалюється божественною благодаттю, не тільки в Христі Ісусі, Живому, Щирому Богові, але й у всякій людині, що долучається до благодатного життя, не залишається лише в людині, він розквітає і сяє навкруги.

Отже, браття й сестри, пам’ятаймо про те, що ті хвилини просвітління, які ми час від часу зазнаємо або тут, у храмі, причащаючись Святих Христових Тайн, або під час молитви, даються нам, щоб ми змінювалися на краще, преображалися. Будемо прагнути до того, щоб у моральному і духовному плані завжди бути на граничній доступній для нас висоті, ніколи не спускаючись нижче тієї дуже високої планки, яку ми бачимо в Євангелії. Амінь.