Проповідь на свято Усікновення глави святого Іоана Предтечі

Вшановуючи день Усікновення глави Іоана Хрестителя і Предтечі, ми згадуємо конкретну подію, коли цар Ірод, сп’янілий і пристрастю розпалений, віддав наказ відтяти голову тому, «кого боявся, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його» (Мк. 6, 20). Що ж спонукало царя вчинити те, чого в адекватному стані він і не думав робити?

Євангелист Марк пише: «Цар засмутився, але заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити…» (Мк. 6, 26). Отже, Ірод не зміг поставити Істину Божу, яку проповідував Іоан Хреститель, вище за міжлюдські, в даному випадку – не Божі, відносини. Ірод боявся впасти в очах тих, хто возлежав з ним, вельмож, які не були його друзями по Духу, які не мали для Нього тієї цінності, що Іоан Хреститель, зате були з ним одного соціального прошарку, спілкування з ними було ознакою його суспільного іміджу. А ще важливішою була його клятва: «чого тільки попросиш у Мене, дам тобі, навіть до половини Мого царства» (Мк. 6, 23).

Найперше, тут слід згадати слова Спасителя: «не клястися зовсім…, нехай буде слово ваше: так-так, ні-ні, а що зверх цього, те від лукавого» (Мт. 5; 34, 37). Ірод говорить і діє від лукавого. Він клянеться навіть половину царства дати, думаючи, що царство належить йому, забувши, хто є істинним Володарем всього світу.

Як часто і ми мислимо і діємо подібно до Ірода, привласнюючи собі те, що насправді є даром Божим і використовуючи його на власний розсуд, не звіряючись зі своєю совістю і наукою Христовою. І чи так само й ми не йдемо на компроміс із власною совістю, яка в нас є спільною вісткою Бога і людини, голосом Ангела-Охоронителя, догоджаючи суспільній думці, гріховним світським відносинам.

Ми, християни, покликані стати предтечами Ісусовими для тих, хто є поруч, але дуже часто діємо, як іроди, відсікаючи собі чи іншим голови, з уст яких звучать слова Іоана Предтечі: «Покайтеся…».

Тому покаймося самі та перепросімо Господа за кожен конкретний випадок, коли ми в угоду світові, сп’янілі власними земними досягненнями, затуманені земною славою, розпалені земними пристрастями, заглушили Голос Неба, який безперестанно кличе нас до повернення в обитель Отця через покаяння.

Це і буде найкраще вшанування Того, хто голову свою поклав за нас, всіх, хто був і є нашими предтечами по дорозі повернення до Бога. Амінь.