Проповідь в другу неділю Великого посту

Богослужіння в другу неділю Великого посту та в день пам’яті святителя Григорія Палами і собору усіх преподобних отців Києво-Печерських

В сьогоднішньому Євангельському читанні ви чули благодатні для кожного із нас слова Спасителя: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк. 2:5).

Події Євангельської розповіді розгортаються в місті Капернаумі, куди Господь повернувся із короткої місіонерської подорожі навколишніми селищами. Великий натовп очікував Його біля дверей будинку, де Він проповідував. Людей було так багато, що неможливо було увійти в дім, щоби почути слова Христа. І деякі люди, їх було четверо, просто залізли на дах. І не самі, а із своїм хворим, прикутим до ліжка, другом. На Сході дахи будинків плоскі, зроблені із глини. Ці люди розібрали дах будинку так, що в стелі з’явилася велика дірка, через яку вони спустили хворого друга до самих ніг Ісуса Христа. Для всіх оточуючих це стало справжньою несподіванкою: Господь говорить про вічне життя, дає настанови, повчає людей, і ось – спускається розслаблений.

Ми не знаємо, чим цей чоловік хворів, проте нас дивує той факт, що люди зважились на цей вчинок, керовані сердечною вірою, співчуттям та милосердям. Подумайте тільки: потрібно було вмудритися висадити розслабленого друга на дах будинку… І вони роблять це – ці справжні чотири друга. І що ж ми бачимо далі? Святе Письмо говорить, що: «Ісус, уздрівши їхню віру» (Мк. 2:5)… Задумаймося: Їхню. Не його віру, а їхню. Як бачимо, хворий не зронив жодного слова.

На сторінках Святого Письма ми зустрічаємо досить багато прикладів, коли люди просять Спасителя і Господь вислуховує їхні прохання. Проте тут ми бачимо, що хворий нічого не говорить. І навіть друзі нічого не кажуть. Вони нічого не говорили, проте їхні вчинки говорять за них. І Господь, «уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк. 2:5), вказуючи на причину хвороби, причину страждання, причину скорботи, болю та смутку – гріхи. Бачачи їхню віру, Господь говорить до чоловіка: «Відпускаються тобі твої гріхи», показуючи силу любові, силу співчуття, силу безмежного, невидимого, але дієвого та щирого прохання про зцілення хворого, яке ми бачимо у цих чотирьох чоловіків. Вони навіть не встигли, не змогли його висловити.

Для нас всіх це велика надія, велике милосердя, що Господь за молитвами інших людей і заради любові інших людей готовий прийти нам на допомогу, якщо бачить жертвенну любов, терпіння та непохитну віру. Ми маємо безліч таких прикладів, коли батьки вимолювали своїх дітей, а діти – своїх батьків... Господь завжди вислуховував щирі молитви, приходив на допомогу.

Євангелист Марк говорить, що Христос простив гріхи, «уздрівши їхню віру» (Мк. 2:5). Прощення, яке Ісус дарує грішникам, стає образою для вчителів закону, книжників, які також перебували в цьому домі і бачили все на власні очі. З точки зору юдейської релігії владу прощати гріхи має тільки Бог, тому що гріх – це злочин проти Божественного Закону, тобто проти самого Бога. Тому тільки Бог «прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги» (Пс. 103:3), тільки Бог «стирає всі твої провини, гріхів твоїх не згадує вже більше» (Іс. 43:25), тільки у Бога «милосердя й прощення» (Дан. 9:9). Зазіхання людини на Божественну владу вважалося образою Бога; це було богохульством. Деякі книжники про себе подумали: «І як може Цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мк. 2:7). У відповідь Ісус ставить питання, які бентежать їх.

Ісус Христос питає їх: «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?» (Мк. 2:9). Сказати: «Відпускаються тобі гріхи» зміг би будь-який ошуканець. І ніхто не зміг би перевірити чи прощені ці гріхи, чи – ні. Проте сказати: «Встань, візьми твоє ліжко й ходи» – означає сказати щось таке, що повинно відбутися відразу, цієї ж миті. І тоді, звертаючись до розслабленого, Ісус проголошує могутнє Слово: «Встань, візьми твоє ліжко й ходи?». На подив всіх присутніх розслаблений так і зробив. Спаситель зцілив його одним словом. Вчинок Ісуса свідчить тільки про одне: якщо Його слово зцілення виявилося дієвим та правдивим, то Його слово про прощення гріхів повинно бути таким самим. Розслаблений зцілився, а книжники потрапили у свою ж пастку. Правдивим залишилося тільки твердження Господа про те, що Він «має владу на землі гріхи відпускати» (Мк. 2:10). Він не тільки знає думки Бога, але, як Він скаже про Себе в Євангелії від Іоана: «Я і Отець – одне» (Ін. 10:30). Можна собі уявити, наскільки збентежив Ісус Христос книжників Своїми словами та діями.

Тому, дорогі брати і сестри, нас не повинно дивувати те, що несподівана Новина про прощення сколихнула весь будинок, селище, народ, а згодом і цілий світ. Прощення найсильніше у світі, проте його так важко проявити. Тут ми не повинні відступати, а, навпаки, нести прощення та зцілення в наші спільноти, в родини, сім’ї. Прощення змінює саму людину, проникає в найпотаємніші закутки її душі, виліковує старі, давно забуті рани. Дуже часто нам здається, що прощення та зцілення неможливі, що Бог знаходиться досить далеко від нас, що ми не відчуваємо ані Його любові, ані Його турботи. Тут ми забуваємо саме про нашу віру. Нам не потрібно стояти далеко від Бога, десь там, в натовпі. Нам потрібно рішучо діяти: пробити дах і далі просуватися до Господа, надіючись на Його допомогу. Амінь.