Проповідь в неділю 32-гу після П‘ятидесятниці, після Богоявлення

Народ, що сидів у темряві побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло (Мф. 4, 16), - так апостол і євангеліст Матфей, передаючи слова святого пророка Ісаї, зображує стан людей - віруючих і невіруючих. Богонатхненний Пророк передбачив благодатну дію проповіді Ісуса Христа, від якої серця всіх що з вірою слухають осяваються невимовним благодатним світлом і всяка темрява проганяється. Завулонова земля і земля Нефалимова, куди Господь прийшов після Свого Хрещення і сорокаденного спокушення, лежали поблизу з землями язичницькими, а тому і перейняли від своїх сусідів, що жили на них багато язичницьких звичаїв та переконань. З явленням Христа Спасителя цей язичницький морок був розсіяний, і люди побачили велике світло.

Для нас з цієї євангельської розповіді відкривається та непорушна істина, що не віруючі в Христа знаходяться в темряві, а віруючі бачать світло. Не віруючі в Христа люди всіх часів сидять у темряві, роблять помилки і охоплюються всілякими пороками. Вони не знають походження і гідності людини, не знають, яке призначення її в цьому житті і яке - в майбутньому, не знають і шляху до досягнення цього призначення.

Не відаючи і не бачачи того, що потрібно людині для теперішнього та майбутнього життя, вони тому й живуть так, ніби то й не мали розумної безсмертної душі, віддаються порокам, маючи помилкове поняття про благочестя; іноді ж і самі пороки і пристрасті виправдовують і дію їх вважають за явище нормальне.

І звичайно, такий стан людини є справжня духовна темрява і тінь смертна, бо душа може просвічуватися і жити тільки через пізнання істинного Бога і через наближення до Нього вірою, надією і любов'ю.

Все в книгах Нового Завіту розкривається ясно. Хто з вірою слухає це вчення, той бачить благодатне світло, пізнає Бога Отця і Господа Ісуса Христа і Духа Святого, бачить своє призначення - у вічному житті - і шляху до досягнення цієї мети: через віру в Ісуса Христа і через виконання Його заповідей.

Слідуючи своєму призначенню, він намагається віддалятися від пороків і удосконалювати себе в чеснотах, виконуючи заповіді Христові. Хто так живе, той не помиляється, але, як при денному світлі, бачить шлях до Небесної Вітчизни і йде по ньому. При світлі вчення Христового він ясно розрізняє розпуття, що ведуть до погибелі, і намагається віддалитися від них, завжди тримаючись шляху, яким ішов Сам Спаситель, до якого Він і тепер всіх кличе, кажучи: Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною (Мф. 16, 24).

Отже, дорогі браття і сестри, ми з вами просвічені світлом вчення Христового, але треба остерігатися того, щоб, і пізнавши правила і норми християнського життя, ми не стали в житті своєму такими, що не чинять за духом Христового вчення. Ми повинні так мислити, відчувати, говорити і чинити, як відчував, говорив і чинив Сам Господь, як Він наказав і нам в Святому Своєму Євангелії, щоб невіруючі не докоряли нам, що живемо ми не за вірою. Бо віра без діла мертва (Як. 2, 20). А тому ми повинні намагатися, щоб віра наша супроводжувалася добрими ділами. Якщо у нас допускаються ворожнеча, наклепи, ненависть, зло, обман, крадіжка, то наша віра помилкова, а не справжня. Будемо завжди свою віру підтверджувати добрими справами, щоб таким чином виконати вічний завіт Христовий: Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і прославляли Отця вашого, Небесного (Мф. 5, 16). Амінь.