Проповідь в неділю про блудного сина

Сьогоднішня неділя знову наближає нас і підготовлює до проходження подвигу Великого посту. Називається вона неділею про блудного сина (Лк. 15, 11 – 32). Свята Матір Церква закликає всіх до покаяння, нагадуючи, що за умови істинного смирення і покаяння з боку людини-грішника, Господь, як люблячий Батько відкриває для нас обійми Свого милосердя і прощає найтяжчі гріхи. Приклад такого безмежного Божого милосердя ми можемо побачити в сьогоднішньому Євангельському читанні...

Отже, у одного чоловіка було два сини: під образом чоловіка в цій притчі мається на увазі Бог. В образі двох синів показуються грішники і уявні праведники – книжники та фарисеї.

Молодший син, який очевидно досяг вже повноліття, але, звичайно, ще недосвідчений і легковажний, просить виділити йому належну частину батьківського майна. Треба зазначити, що за законом Мойсеєвим (Втор. 21:17), він мав отримати третю частину, а старший брат отримував дві третини.

Після отримання великої спадщини в молодшого сина стало бажання жити на волі, за своєю волею, як бажала його розбещена, обтяжена гріхами душа.

І коли цей молодий чоловік впав у безодню гріха і тоді для його душі «настав великий голод» і він втративши благодать Небесного Отця, тобто розтративши все багатство чеснот, якими як дорогоцінним камінням прикрасив його Люблячий Батько – Творець Неба і землі, він почав ревно служити бісам різноманітними утіхами звеселяючи своє тіло і забуваючи про душу... Христос невипадково вказав на те, що цей нещасний став свинопасом, адже пасти свиней було найпринизливішим для справжнього іудея заняттям, бо закон Мойсеїв зневажав свиней, як нечистих тварин. Цим Спаситель показує вкрай тяжкий стан цього грішника, оскільки йому навіть ріжків, якими годують свиней, ніхто не давав. І цей блудний син опам’ятався, усвідомив свій плачевний стан і ніби прокинувся від гріховного сну. Подібно до хворого, який одужуючи після важкої хвороби, що супроводжується втратою свідомості, приходить до тями і в нього прокидається совість. Отямившись він побачив і зрозумів всю тяжкість свого стану, і почав шукати засіб, щоб вийти з нього. Він міркував: «встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15: 18 – 19). В цих словах ми бачимо вираз глибокого смирення і свідомості своєї негідності, якими завжди супроводжується щире покаяння грішника і вираз глибокої любові до отчого дому і згоду хоча б на найважчих умовах бути прийнятим до батьківських осель.

І, ось ми бачимо як старий Батько, здалеку побачивши Свого заблудлого сина повертається і ще не знаючи нічого про його внутрішній настрій, Сам біжить йому назустріч, обіймає і цілує його, не даючи договорити йому до кінця покаянних слів, наказує взути і одягнути його, замість лахміття, в найкращий одяг і влаштовує на честь його повернення в домі святковий бенкет. Тут Спаситель показує нам, як з невимовної любові до грішника, що кається, Милосердний Господь приймає його покаяння і ущедрює його новими духовними благами і дарами, замість втрачених ним через безліч гріхів.

Милосердний Батько простив Свого блудного сина, і заколов тельця вгодованого і влаштував бенкет. Теля вгодоване і бенкет – це теж знайомі нам з Євангелія образи. Під телям розуміється Євхаристія; це образ Христа, Який у жертву принесений за наші гріхи, і від споживання Його Тіла ми отримуємо благодать Божу; а бенкет – це є Божественна літургія, Таємна вечеря в Царстві Небесному, яку ми звершуємо.

Образ старшого сина є живим прикладом книжників і фарисеїв, гордих, показних суворих виконавців закону, але в душі холодних і безсердечних в ставленні до своїх братів, що вихвалялися виконанням волі Божої, дотриманням закону Мойсеєвого, але які не хотіли мати спілкування з розкаяними митарями і грішниками. Так само, як старший брат «розгнівався і не схотів увійти», так ці уявні точні виконавці закону, фарисеї, гнівалися на Господа Ісуса Христа за те, що Він вступає у спілкування з грішниками і митарями. Ми бачимо, як замість співчуття брату і батькові, старший брат починає виставляти свої заслуги, брата навіть не бажає називати «братом», а з презирством каже: «цей син твій» (Лк. 15: 30).

Отже, дорогі брати і сестри, роздумуючи над поведінкою молодшого сина, можемо взяти для себе просту і одночасно важливу науку, яка може значно допомогти нам у виконанні християнських обов’язків.

Християнин, виконуючи християнські обов’язки, повинен розуміти їх значення, бачити в них особисте добро, виражати ними потребу Бога, наповнити їх духом любові. Бо потрібні, важливі речі людина любить, цінує, радо виконує. А те, що людина любить, ніколи не буде для неї тягарем. Потреба важливих речей у житті надихає її до праці, до контакту з Богом. Бо людина і її життя змінюється якісно лише з допомогою Бога. Амінь.