Богослужіння в неділю другу після П‘ятидесятниці, всіх святих землі української

Сьогодні наша Свята Православна Церква урочисто вшановує світлу пам’ять своїх співвітчизників, які прославляючи Бога під час свого земного життя, заслужили собі вічність і нині славословлять Господа в Його Небесних оселях, не залишаючи нас на цій дорозі на самоті і вчать терпеливо, і не нарікаючи нести хрест.

Згадаймо історію нашої батьківщини та Церкви, де жили наші прабатьки. В дикій та варварській країні, де язичницьким божкам та ідолам приносили жертви. Їхнє життя супроводжувалось братовбивчими війнами та розпустою, жорстокістю та насиллям. Коли перший промінь Христової віри засяяв на цій землі стало зрозумілим, що нація зміниться, що й трапилося. Святий рівноапостольний князь Володимир приніс нову віру, нову свідомість, що з прийняттям християнства дає новий сенс та мету життя, новий внутрішній душевний стан; духовенство виплекало і навчило українців, об’єднало в єдиний народ. Із зерна, яке посіяв князь Володимир виросло велике могутнє дерево української держави та Церкви, великої культури, гілки якого прикрашені багатьма плодами – святими подвижниками, мучениками та сповідниками, преподобними та блаженними...

Всі святі, пам’ять яких світло згадуємо, у своєму житті йшли за прикладом Христа і всі вони у свій час, і в різних обставинах, виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи, в які вони жили, були важкі, а можливо, ще важчі, ніж сьогодні. Та вони боролись і не складали рук перед труднощами, вони терпеливо йшли та намагались ввійти до вічності загартованими та досвідченими.

Хто може перерахувати їхні імена? Воістину їх безліч. Хто може назвати імена всіх тих, хто в останні часи комуністичного режиму в підпіллі твердо стояв у своїх релігійних переконаннях? Хто став неугодним тоталітарному режиму і був висланий в табори та тюрми, де повинен був відбувати покарання разом з убивцями та злодіями. Хто пригадає всіх тих, що в цей важкий час темряви і безбожництва були світлом для всіх.

Українські святі, як і інші святі, відповіли любов’ю на любов, вони зрозуміли дуже просту істину, коли Хтось помирає за них, то єдиною і правильною відповіддю на таку жертву буде стати таким, щоб смерть Його не була марною. Святі, взявши на себе свій хрест – відвернулись від усього, що розпинає і убиває Христа. В свідомості українців виробились певні знання, вони розуміли що мало буде тільки виконувати заповіді, але потрібно ще і цілого себе віддавати на служіння правді. Треба відвернутись від свого «Я», і не жити за бажаннями свого гріховного серця, а жити так, як навчає Христос, взяти свій хрест,. Вони зрозуміли, що справжнє християнство там, де є самовідречення.

Всі святі є тою відповіддю Небу та Богу за любов, яку вони отримали. Нехай ніхто не засмучується, що він не може зараз так жити, як жили святі, бо приклад святих свідчить, що люди різного стану та покликання, при різних умовах та обставинах життя, досягнули вічної нагороди та блаженства.

Своїм подвижницьким життям наші українські святі перемогли гріх, диявольські спокуси. Вони стали нашими небесними заступниками та є тим дороговказом у духовному житті вказуючи нам як потрібно його проводити. З прийняттям Християнства в наших предків змінились цінності у житті, свідомість, нова віра творила велику просвітницьку діяльність серед людей. Якщо ми подивимось ще до минулого століття, багато знатних людей, князів доживали свої останні роки життя прийнявши «ангельський образ», тобто йшли в монастир. Цей дух Христової віри допомагав усім українським святим неодноразово долати всі випробовування у житті. Амінь