Проповідь на Стрітення Господнє

Сьогодні ми відзначаємо величну подію в історії нашого спасіння – Стрітення Господнє. Відбулось воно в Єрусалимі, куди за законом Мойсеєвим до храму сорокаденне немовля-Христос був принесений для посвячення Богові, як того вимагав закон. Тому і Христос Спаситель, хоч і Бог, але як першородний із людських синів засвідчує зразок виконання закону. Так само і Його Преблагословенна Матір, яка не потребувала очищення, що було необхідне для всіх інших матерів, приносить в жертву дві горлиці за законом очищення (Лк. 2,24).

Тільки велике смирення Пресвятої Богородиці, а не звичайна потреба, як свідчать святі отці, привели її до Єрусалимського храму, щоб вшанувати закон. Це смирення Пречистої Діви і поклало початок стрітенню – зустрічі синів і дочок людських з її Божественним Сином.

В той час в Єрусалимі жив праведний Симеон, старець надзвичайно поважного віку. Ніхто не міг сказати, скільки йому років, тільки ширилася чутка, що колись він був знатним перекладачем Святого Письма. Перекладаючи книгу пророка Ісаї з єврейської мови на грецьку, він завагався буквально перекласти те місце, де говориться, що “Діва в утробі прийме й народить Сина, і дадуть ім’я Йому Еммануїл” (Іс. 7,14). Тоді Бог Святим Своїм Духом настановив праведного Симеона і застеріг Святе Письмо від помилки, а йому самому було обіцяно, “що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього” (Лк. 2,26). І ось найбільшою і єдиною метою його життя залишилася ця надзвичайна зустріч, яка повинна була розвіяти всі його сумніви та пролити світло на нове життя цього древнього старця.

Зі смиренням ніс свій подвиг чекання праведний Симеон, наполегливо наближаючись до своєї доленосної зустрічі зі Спасителем. Як свідчить Євангелист, він був чоловік праведний і побожний, і чекав утіхи Ізраїлевої (Лк. 2,25). Дух Святий діяв у ньому. І в цей день праведний старець з особливим натхненням прийшов до храму. Він побачив батьків з немовлям, що прийшли виконати законний звичай. Через свою бідність вони спромоглися принести в жертву тільки дві горлиці. Але просвічені очі праведника, натхненного Духом Святим, впізнали Месію. Впізнали Його в немовляті бідних батьків.

Він підходить до них, бере немовля на руки і з тремтінням, впізнаючи свого Творця і Спасителя, промовляє: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром” (Лк. 2, 28-29). Так відбулась ця перша свідома зустріч праведника і пророка зі своїм Спасителем, який прийшов у світ. Крім того, праведний Симеон передбачив великі труднощі і навіть трагізм всіх майбутніх Стрітень-зустрічей синів і дочок людських зі Своїм Спасителем. А звертаючись до Пресвятої Богородиці він сказав: “І тобі самій меч пройде душу” (Лк. 2, 34-35), передбачаючи тяжкі муки, які наповнять її материнське серце за своїм улюбленим Сином, що від грішників постраждає.

З тих хто знаходився в храмі, окрім праведного Симеона, впізнала Месію і зустріла Його ще й праведна Анна Пророчиця. Ця вдова, якій було 84 роки, прожила з чоловіком всього сім років, а решту свого життя присвятила храму, “постом і молитвою служачи Богові день і ніч” (Лк. 2,37). Вона не обмежилася тільки своєю особистою зустрічю з Месією, а, як свідчить Євангеліє, “славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекає визволення в Єрусалимі” (Лк. 2,38).

Праведний Симеон вистраждав своє стрітення з Господом. За це він сподобився називатися Богоприїмцем. І не стільки тому, що взяв на руки немовля-Христа. Головне – він мав Христа в своєму серці, побачив Його своїми духовними очима.

Тому і ми, браття і сестри, повинні бути подібними до праведного Симеона в бажанні зустрічі зі Спасителем. Тим більше, що ми, християни, за покликанням уже сподобилися стати богоприємцями. Всі ми в таїнстві Хрещення з’єдналися з Христом, стали його братами і сестрами. Нам тільки залишається не втрачати цього єднання, жити, усвідомлюючи своє Стрітення з Господом і піклуватися, щоб не зганьбити найбільшого титулу на землі – бути Богоприїмцем. Амінь.