Проповідь в неділю 29-ту після П’ятдесятниці, перед Різдвом Христовим, святих отців

Свята Церква, вступаючи в передсвяткові дні Різдва Христового, кожен день готує нас до зустрічі з Христом Спасителем. Як в древні дохристиянські часи Господь укріпляв слабку віру людей, так сьогодні Церква, як любляча мати, укріпляє нас напередодні Різдва Христового.

Минулий воскресний день свята Церква святкувала пам’ять святих праотців. Сьогоднішній воскресний день вона святкує пам’ять святих отців. Сьогодні ми слухали із уст апостола Матфея імена святих праотців і отців, від Авраама до Різдва Христового. Цей період включає у себе 2000 років.

Буває так, що, відкривши Новий Завіт, людина зустрічає цей довгий перелік імен, і не може зрозуміти, навіщо їй треба знати, хто від кого народився, та на цьому знайомство з Євангелієм закінчується. Нам потрібно додати зусилля, щоб зрозуміти цей текст. Він кличе нас до розуміння і до пошуків.

Родовід Ісуса Христа знаходиться на самому початку Нового Завіту. Це ніби місток між Старим Завітом і Новим. Апостол Матфей писав Євангеліє для євреїв. Починаючи розповідь, він одразу визначає контекст. Він доводить, що Ісус Христос - це сповнення обітниць, які Бог давав ще Аврааму при ухваленні Завіту. Показує, що Ісус - це вінець усієї священної історії, тобто історії взаємин Бога і людства.

Всі ті покоління жили вірою в прийдешнього Христа. Ми ж віруємо у втіленого Христа Бога. Попередні покоління жили вірою, ходили у темряві незнання, а ми живемо у часи Божественої благодаті та істини, ходимо у світлі Христовому. Всі ці люди жили надією на майбутнє. І ця надія їх спасла. Ми володіємо істиною, Божественною любов’ю, маєм Животворче тіло і кров Божественного Агнця, маємо Таїнства благодатних дарів Божих.

Любов до Бога перевіряється та випробовується ставленням до ближнього - до будь-якої людини, що поруч із нами. «Що створили цим меншим - Мені створили», - каже Господь. Ми можемо творити ближнім і добро, і зло. Тому постійно треба запитувати себе і аналізувати: ми, що покликані до таких висот - чи не ображаємо Бога своїм життям? Практика життя - це і є перевірка нашої участі в Завіті. Саме такої вірності чекає від нас щедрий Бог. Амінь.