Служба в день Різдва святого пророка і Хрестителя Господнього Іоана.

Сьогодні свята Церква вшановує пам’ять народження святого пророка і Хрестителя Господнього Іоана.

У час служби Захарія за звичаєм священичого служіння увійшов покадити у святилищі Господньому. У часі кадіння Захарія несподівано побачив право¬руч кадильного жертовника ангела. Коли Захарія побачив його, стривожився і страх огорнув його. «Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан» (Лк. 1, 13). «Бо він буде великий перед Господом; ... щоб приготувати Господеві народ звершений» (Лк. 1, 14, 17).

Народженням Іоана Небо звіщає про його велич, бо він є найбільший зі всіх святих. Сам Спаситель сказав про нього: «Направду говорю вам, що між усіма народженими жінками не було більшого, ніж Іоан».

Святкуючи сьогодні день різдва святого Іоана Хрестителя, задумаймось над народженням кожного християнина, в якого є не одне, а три народження.

Перше народження є те, коли людина вперше з’являється у цей світ. У цьому дні народження ми отримали від Господа Бога тілесне життя, розум і вільну волю.

Друге наше народження є те, коли ми через Таїнство Святого Хрещення народжуємось до життя духовного. Як бачимо, що Господь Бог дарував нам не тільки тілесне життя, щоб дбати про його збереження, але Він дарував нам ще життя духовне, про збереження якого наказує нам ще більше дбати.

А третє народження приходить до нас у день нашої смерті, бо для правдивого християнина померти означає те саме, що і народитись для життя вічного.

Вже перші християни, як говорить історія, завжди називали день смерті святих мучеників днем народження. А тому і святкували дні їхньої смерті, як дні урочисті, дні, коли вони народились для правдиво блаженного, вічного життя. Перше народження впроваджує нас у земний світ. Друге впроваджує нас у Царство Боже на землі. А третє - у Царство Боже на Небесах.

Зі всіх цих днів народжень найважливішим є третій, тобто день нашої смерті, бо тільки він вирішує нашу майбутню долю у вічності.

Одного старця, котрий прожив сто років, запитали: «Скільки тобі років? Чи не сто?», «Ні, - відповів старець, - лише п’ятдесят, бо тільки п’ятдесят років свого життя я провів із розумом і для Бога. А перших п’ятдесят я провів у гріхах. Ці роки не були життям, вони були просто змарновані». Цей старець міркував про своє життя дуже справедливо, бо важливість життя, по суті, полягає не в тому, хто скільки прожив, а як саме він прожив.

Якщо би хтось запитав і про роки нашого життя, то, напевне, не один із нас був би змушений справедливо визнати, що прожив не так вже й багато для Бога і своєї безсмертної душі. А інші, можливо, визнали б, що вони ще не розпочинали правдивого християнського життя.

Дорогі браття і сестри, частіше задумуймося над тим, для чого ми народилися. Бо даремне наше життя, якщо провадимо його, марнуючи свої роки. Тому стараймося проживати його так, щоб протягом всієї вічності змогли би святкувати день народження, яке вирішить для нас день нашої смерті.

Серед цього бурхливого житейського моря, яке переповнене хвилями різних спокус, звертаймося молитовно до Того, Хто народився на цей світ, щоб приготувати для Господа людей звершених і запровадити їх до вічного блаженства! Амінь.